У моєму житті не було нічого, крім Церкви і моєї Вітчизни

Вельмишановні читачі!

У ваших руках біобібліографічний посібник, який присвячений 80 річниці з дня народження нашого славетного земляка Митрополита Української Православної церкви Блаженнійшого Володимира (Сабодана).

 «У моєму житті не було нічого, крім Церкви і моєї Вітчизни»: такі слова про любов до Православної церкви і Вітчизни – своєрідний девіз – Блаженнійший Митрополит Володимир підтверджував щоденним служінням. Усе своє земне життя Владика являв євангельський приклад жертовної любові до Бога і Людей.

У часи керування Митрополита Володимира на найвищому щаблі церковної ієрархії летичівчани пишалися, що саме виходець з їхнього краю не давав розгулятися й часто втихомирював бурі, які вирували в житті новонародженої держави та церкви. Адже попри риторику про необхідність любові й смирення більшість сучасних релігійних діячів України і Росії на практиці виявляє зовсім інші, категорично протилежні риси.

Втім, пишалися вже тепер, останнім часом, коли церква поступово почала займати покинуті комуністичною ідеологією ніші та впливати на людей і суспільство. Тоді й стало відомо широкому загалу, що Митрополит Володимир (у миру Віктор Маркіянович Сабодан) – родом із села Марківці Летичівського району. Він був четвертим сином у сім’ї Маркіяна та Феодосії Сабоданів. Віктора таємно хрестили в Головчинецькому Свято-Преображенському монастирі, де проживав священик і кілька стареньких черниць після закриття у 20-х роках святої обителі.

Дитинство Віктора Сабодана припало на роки атеїзму та гонінь на релігію.

«Пам’ятаю, як часто мати з гіркими сльозами згадувала 1932-1933 рр. – розповідав за життя Владика. – Тоді народився один з моїх братів. Дитя також стало жертвою жорстокості. На якісь старовинні срібні ложки мама виміняла пляшку зерна. Це було єдине, що дало можливість прогодувати немовля упродовж кількох днів, остання надія врятувати його від голодної смерті. Але в будинок увірвалися з обшуком три червоноармійці. Не знайшовши нічого, крім кричущої бідності, вони схопили дитя за ногу, викинули з коляски й забрали зерно, яке мати ховала під головою дитя-   ти»…

До 80-річчя Голодомору в листопаді 2013 року Блаженнійший Володимир опублікує, не зважаючи на позицію Москви, яка й досі заперечує сам факт Голодомору, звернення, присвячене тим далеким трагічним подіям: «…Дорогі брати і сестри! Згадуючи жертви голодомору та політичних репресій того страшного часу, закликаю всіх вас вознести молитви до Господа за упокій душ голодом убитих братів і сестер наших… Нехай нікого більше не звабить хибний шлях богозречення та богозабуття, нехтування моральними законами, встановленими Богом, а наша багатостраждальна земля більше ніколи не зазнає пошесті зневіри та нечес- тя. Нехай лине молитва наша, як дим кадильний, до Бога за упокій душ загиблих співвітчизників».

Під час Великої Вітчизняної війни, коли в село Марківці зайшли німці, віруючі відновили свій храм. Про цей період Митрополит Володимир згадував: «Батьки виховували нас у релігійному дусі. Ми дотримувалися постів, усі молилися. У Церкві я себе пам’ятаю виразно й усвідомлено. Досі перед очима в мене картина на Благовіщення – світле й радісне свято, коли мені було сім років. Мама прийшла зі мною до Храму. Цього дня захворів паламар і священик запросив мене у вівтар, де розказував, до чого я можу торкатися, а до чого – ні, що я повинен робити і як поводитися у вівтарі. З тих пір я вже не виходив з цього святого місця і за це дякую Господу Богу.

В селі був чудовий священик – отець Сильвестр, який навчив мене скромному поводженню з людьми, виклав мені ази слов’янської писемності не тільки читання, але й граматики. Я чітко себе пам’ятаю читцем  на криласі… Був  і другий священик – протоієрей Давид. Дуже освічений, прекрасний літератор, чудовий промовець та проповідник. На другий день Великого посту, коли читається Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського, він читав покаянні слова посеред храму, а я стояв поруч з ним. У цей час під’їхала машина – «чорний ворон», як її тоді називали, до храму ввійшли чотири чоловіки в тужурках і відразу звеліли священику одягатися і йти разом з ними. Отець Давид поспішно виконав їхню волю… Батюшку забрали, він встиг лише сказати мені: «Дочитуй, сину, канон – будеш у Церкві великою людиною, а я вже, напевно, не повернуся…».

У школі Віктор Сабодан вирізнявся неабиякими здібностями. Був круглим відмінником. Проте через віру в Бога його постійно карали та клеймили на батьківських  і загальношкільних зборах. Жоден випуск шкільної газети Меджибізької десятирічки не обходився без карикатури на «богомільного». Проте все йде своїм чередом, усе минає.

Щасливим почувався Віктор, вступивши влітку 1954 року до Одеської духовної семінарії. Але такий вибір ліг незмивною плямою на педколектив Меджибізької середньої школи, районне та сільське керівництво. Його представники не виходили з хати Сабоданів, вимагаючи в батьків: «Заберіть сина!». Адже тоді в країні, де атеїзм був важливою складовою комуністичної ідеології, вступ у духовну семінарію прирівнювався до зради Батьківщини. Це не перебільшення. Зі школи семінаристу Сабодану надіслали лист з прокльонами, а з сільради в семінарію – повідомлення про неблагонадійність його родини.

Сабодани й справді мали проблеми з радянською владою. Старший брат Віктора - Олександр та їхній дядько - Іван Сабодан були учасниками Летичівського антифашистського націоналістичного українського підпілля. Навесні 1943 року фашисти вистежили підпільників й заарештували. Після жорстоких катувань у Старокостянтинівському гестапо розстріляли Івана Сабодана. Єдиний син у батьків, він перед смертю просив Олександра: «Я знаю, ти виживеш. Проти тебе у них немає доказів. Коли повернешся додому, не розповідай батькам, як мене катували тут      (з Івана здирали дротяними щітками шкіру, виламували пальці рук – авт.), не кажи, що мене засудили до розстрілу. Скажеш, що відправили до Німеччини, хай думають, що я десь мандрую по світах…». Олександр дотримав слова: до кінця днів своїх Григорій і Марія Сабодани вірили, тішили себе надією, що їхній красень Іванко десь живий.

Аж до останнього дня існування СРСР про героїв-націоналістів мовчали. Але в їх родинах знали правду. З цією правдою і виростав Віктор Сабодан. Напевно, вона й вплинула на його вибір – служити Богу. Тобто, служити Правді, а не наскрізь брехливій владі.

Служіння Господу в ті часи справді було протестом проти радянської системи. Чи не єдиним шансом відкрито і легально їй протистояти. Треба було мати дуже сильний характер, щоб наважитися на це. І такі характери виростали переважно в родинах із сильним національним корінням, які нерідко брали участь і в збройному опорі радянській владі. Не випадково 70% студентів духовних навчальних  закладів СРСР були українцями. І не випадково радянські чиновники постійно вимагали від Владики Володимира, ректора Одеської духовної семінарії, а згодом – ректора Московських духовних академії та семінарії, виключати з цих закладів студентів з «родин, пов’язаних з націоналістичним рухом». І тим паче закономірним було активне українське, національне життя таких студентів (із закладів, само собою, з російською мовою викладання), які співали українських пісень, цікавилися історією України, проводили вечори, присвячені пам’яті й творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Після одного з Шевченківських вечорів у Ленінградській духовній академії, організованого за участю студента Вік-тора Сабодана, один з викладачів заявив: «Тут бракувало тільки гасла:      «Хай живе вільна Україна!».

То ж не дивуймося з того, що в Московських духовних навчальних закладах розпорядженням ректора архієпископа Володимира студентам дозволили складати іспити… українською мовою! А відтак закономірно й те, що, відзначивши всього лише скромною медаллю Радянського комітету захисту миру вже заслуженого відомого церковного діяча Володимира на честь його 50-річчя, хтось з партійних, відповідальних за це, чиновників висловився: «Упрямому хохлу и этого слишком много!».

Чи був Владика хороброю людиною? Трапилося це в 70-х роках минулого століття. Політ наближався до завершення, але виявилося, що в літака не випускаються шасі. Московський аеродром не давав посадки літаку, що був у небезпеці. Серед пасажирів розпочалася паніка. Саме в цей час у салоні на повний зріст встав чоловік у рясі. Своїм переконливим і спокійним словом він закликав усіх до порядку і самовладання, пообіцявши при цьому, що приземлення буде благополучним. Тим часом, літак попрямував на запасну посадкову смугу. Зробивши кілька кіл над нею, спустився до землі і шасі вийшли зі своїх гнізд. Літак благополучно приземлився. Пасажири залишали його з почуттям глибокої поваги та вдячності до людини в рясі. Нею виявився майбутній предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Блаженнійший Митрополит Володимир.

У сумні дні прощання з Владикою Володимиром багато телеканалів, друкованих видань розповідали, що його улюблені квіти – ромашки. Прозвучала інформація, що Володимир Сабодан - автор пісні «Ромашка», настільки простої, що всі її вважають народною. Пригадуєте, як співає Микола Гнатюк; «Ромашка белая, Лепесточки нежные, Мне милее всех цветов, Ведь она моя любовь»? Рідний брат Митрополита Степан Маркіянович, на жаль, уже покійний, який до самої смерті доглядав батьківську хату в Марківцях, розповідав: «Ми запитували про те Владику, а він завжди відмовчувався: то лише так зрозуміли, що пісня – його».

Це правда. Він її написав, ще будучи семінаристом. Тоді не було дивним те, що хлопчина з подільської глибинки пише вірші російською мовою. Так повелося: мова викладання, оточення, міжнаціонального спілкування – російська – як ніколи входила в плоть і кров радянської людини. Тож юний автор надіслав свій вірш на конкурс журналу «Огонёк» (головного журнального видання СРСР – авт.) і посів перше місце.

Митрополиту Володимиру було притаманне й почуття гумору, яке могло проявитися у зовсім несподіваних ситуаціях. Будучи єпископом Звенигородським, за програмою Всесвітньої ради Церков у 60-х роках він побував у Греції, де зустрівся з останнім її королем Костянтином. «Ми з ним однолітки, - пригадував Владика. – Наше знайомство розпочалося з цікавого діалогу. Він мене запитує:

- Скільки вам років, Владико?

- Тридцять один рік, - відповідаю.

- Боже, який ви молодий, щоб бути єпископом!

- Ваше величносте, та й ви не старий, щоб бути королем, - була моя відповідь».

Простий, скромний (його і справді можна порівняти з ромашкою: «Я сором'язливий від природи», - писав про себе Блаженнійший) предстоятель УПЦ Володимир уже завершив свій земний шлях і торує небесну     дорогу.

Перед смертю хотів додому, в Марківці – попити води з рідної батьківської криниці. Не судилося. Не встиг. Якби ж тільки цього… «Ще одного дуже важливого не зробив», - звірявся він перед смертю своєму вірному помічнику Олександру Драбинку.

«Першочергове завдання і мрія моя і, думаю, всієї Української православної церкви, єпископату, духовенства, чернецтва і мирян полягає в тому, щоб запанував мир в Україні, щоб Українська православна церква була єдиною, щоб була спільність та взаєморозуміння (влітку 1992 року Українська православна церква розкололася на Українську православну церкву Московського патріархату та Українську православну церкву Київського патріархату – авт.). Я про це молюся і докладаю зусиль… щоб Господь швидше послав нам єдину Церкву, щоб Православ’я об’єдналося і ми єдиними вустами, єдиним серцем славили Христа, служили своєму народові та Богу. Це наша мрія, вона була і залишається з самого початку, залишається і сьогодні…

Господь усе може і, якщо Він допустив ці розколи за наші гріхи, Він і зцілить їх. І ми про це Господа просимо», - наголошував неодноразово Блаженнійший Володимир.

Але, що саме – нездійсненне – мучило перед смертю цього Пресвітлого Мудреця, сповненого любові до свого народу, народу, якому він з притаманним йому гумором радив перед Великоднім постом, коли в нього допитувалися, що можна їсти, а що – ні: «Основне - не їжте один одного…», нам уже не дано дізнатися. Про це звітує Господу Богу Святому, перед яким постав – як і хотів. І сказав у 2009 році, коли його вже не вперше «сватали» на російський     патріарший престол: «Я хочу постати перед Богом 121-м Митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським». Цим він сказав усе…

І, мабуть, неспроста саме в такий тяжкий для України час Владика покинув цей світ і полинув до Бога, щоб вимолити в Нього прощення за весь український народ і милості послати нам миру, злагоди та процвітання.


 РЕКОМЕНДАЦІЙНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

І. Твори Блаженнійшого Митрополита Володимира (Сабодана)

  1. Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея Украины. Проповеди:  в 2 т. – К., 1997. – Т.1. – 360 с., 8 л. ил: портр.

  2.Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея  Украины. Проповеди:  в 2 т. – К., 1997. – Т.2. – 360 с., 8 л. ил: портр.

  3. Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея  Украины. Слова и речи.– К., 1997. – 416 с., [8] л. ил: портр.

  4. Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея  Украины. Єклезиология в отечественном  богослови. – К., 1997. –  512 с., 8 л., ил: портр.

   5. Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея Украины. Павел, призванный апостол… - К., 1998. – 304 с., 8 л. ил.: портр.

   6. Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея Украины. Христос Спаситель – начальник мира. – 1998. – 296 с., 8 л. ил.: порт.

ІІ. Матеріали про життя і діяльність Блаженнійшого Володимира

    1. Пастырь. Митрополит Владимир (Сабодан) глазами современников. – К., 2000. – 290с., ил. 89 с.

    2. Україна. Президент (2005;- В.Ющенко) Про нагородження орденом Ярослава Мудрого: Указ від 23 листопада 2005 р. №1465 // Урядовий кур’єр. – 2005. – 25 листоп.

3. Драбинко А. Православие в посттоталитарной Украине: вехи истории/ А. Драбинко.- К.: Свято-Успенская Киево-Печерская лавра. – 287 с.

4. Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви // Хто є хто на Хмельниччині: довідково-бібліогр. вид. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 119. – (Укр. акад. геральдики, товарного знаку та логотипу).

5. Вітання Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира// Хто є хто на Хмельниччині: довідково-бібліогр. вид. – К., 2003. – Вип. 5. – С.5. – (Укр. акад. геральдики, товарного знаку та логотипу).

6. Драбинко О. Під святительським Омофором: Віхи сьогодення/ За благословенням Блаженнійшого Володимира Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ /

О. Драбинко. – К.: Вид. Київська Митрополія, 2006. – 64 с.

7. Православний церковний календар, 2006/ ред. Архі-мандрит Іларій (Шишковський). – К.: ТОВ. «Новий друк», 2006.– 147 с. – (Українська Православна Церква, Київська Митрополія).

8. Православный церковный календарь 2009. – К.: Украин-ская Православная Церковь, Киевская Митрополия, 2008. 192 с.

9. Володимир Блажейннійший Митрополит Київський і всієї України// Воскресіння День, просвітімося людіє!: Великодній зб. – К.: Вид. пресслужби УПЦ, 2008. – С.14.

10. Архипастырский визит Предстоятеля УПЦ в Бердянскую епархию  [c 1 по 6 июля]// Церковная православная газ. – 2010. - №13. – Июль. – С.3.

11. Блаженнийший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир отметил 44-ю годовщину архиерейской хиротонии// Церковная православная газ. – 2010. – 13. – Июль. –С. 1.

12. Президент Украины награжден знаком Отличия предстоятеля УПЦ  [к 60-летию со дня рождения]// Церковная православная газ. – 2010. - №13. – Июль.

13. Обращение Блаженнейшего Митрополита Владимира к Президенту Европейского Суда по правам человека // Церков-ная православная газ. – 2010. - №12. – С.6.

14. Митрополит Володимир: «Українці віруючі через постійні кризи»/ Розмову з гостем вела Ольга Кущій// Експрес. – 2009. – 17-18 січ.

15. Різдвяне послання Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Україн-ської Православної Церкви, архіпастирям, пастерям, чернецтву і всім вірним чадам української православної церкви// Православний вісник.–2006.-№1– С.4.

16. Мохнатий В. На свято у Марківці завітав Владика  [престольний празник «Собор святого архістратига Михаїла»]/ В.Мохнатий//Летичів. газ. – 2006. – 25 листоп.

17. Митрополит Володимир (Сабодан) [біографічні дані]// Провінція. – 2006. – 16 лют.

18. Митрополиту Владимиру – 70 // Церковная православная газ. – 2005. - № 37. – Декабрь.

19. Василевский М. Від Марковець до Храму/ репортаж із малої Батьківщини Блаженнійшого Володимира / М. Василевсь-кий // Поділ. вісті. – 2005. – 24 листоп.

20. Митрополиту Володимиру – 70 років// Урядовий кур’єр. – 2005. – 23 листоп.

21.Чиж І. Блаженнійшому Володимиру Митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю Української Правос-лавної Церкви: [привітання з нагоди сімдесятиріччя]/ І.Чиж// Нар. справедливість. – 2005. - №47. – листоп.

22. Біографія Митрополита, починаючи з Марковець// Пенсійний кур’єр. – 2004. – 24 верес.

23. Ткачук А. «Нехай любов вселенську й благодать Господь у душі ваші посилає…»: [ про службу Божу Блаженнійшого Володимира (Сабодана) у Св. Успенському храмі Летичева]/ А.Ткачук // Летичів. газ. – 1999. – 14 серп.

24. Перебування Митрополита Володимира на Летичівщині// Летичів. газ. – 1998. – 30 трав.

25. Сіроклин Ю. Перебування Митрополита Володимира на Летичівщині:  [Блаженнійший Володимир відвідав рідне село Марківці] / Ю. Сіроклин // Летичів.газ. – 1998. – 30 трав.

26. Митрополит Володимир: «Українці віруючі через постійні кризи»:[Характеристика церковного життя та політичної ситуації в Україні] // Експрес. – 2009. – 12 січ.

27. Митрополит Володимир: «У своєму нині довгому житті я завжди схилявся перед Промислом Божим, схиляюся і тепер»:  [Інтерв’ю представникам ЗМІ м.Києва про своє життя та діяльність церкви] // Провінція. – 2007. – 28 червн.

28. П'ятнадцять років біля керма:  [Із щоденника Митрополита Володимира] // Провінція. – 2007. – 21 червн.

29. Виличинская О. Моя бесіда с Предстоятелем:  [Інтерв’ю  київської журналістки про ситуацію в релігійному житті України] / О. Вильчинская // Провінція. – 2007. - 21 червн.

30. Синиця В. Сабодану:  [Поезія присвячена Блаженнішому Володимиру] / В. Синиця // Летичів.газ. - 2006. – 10 квіт.

31. Блаженнійшого Митрополита радо зустріли на його малій батьківщині:  [Митрополит Володимир відвідав Марківці] / Летичів. газ. – 2012. – 7 верес.

32. Прес-тур на Батьківщині:  [Блаженніший Володимир на Летичівщині] / Летичів. газ. – 2010. – 8 жовт.

33. Денисюк С. В селі шкільного дитинства:  [Митрополит Володимир відвідав Івоненці]/ С. Денисюк //Летичів. газ. 2010. – 8 жовт.

34. Блаженніший Володимир, предстоятель УПЦ: «Треба нам більше прислухатися до Євангелія, до його слів, тоді скоріше єднання буде»: [Бесіда Митрополита Володимира з представниками преси про церковні і мирські справи]/ Летичів. газ. – 2010. – 26 лист.

35. Блаженніший Митрополит Володимир: «Помісна церква в Україні вже існує»:  [Інтерв’ю  Предстоятеля УПЦ Київському бюро Associated Press про церковні справи] / Провінція. - 2007. – 22 лист.

36. Вільчинська О. І ще на додаток…:  [Інтерв’ю з рідним братом Блаженнішого Володимира Степаном Сабоданом]/ О.Вільчинська // Провінція. – 2007. - 22 лист.

37. Володимир. Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви:  [Біографічні дані Блаженнішого Володимира] / Провінція. – 2007. – 22 лист.

38. Бовкун С. «Він був добрим пастирем…»:  [Українці попрощалися з Митрополитом Володимиром] / С. Бовкун // Експрес. – 2014. - №72. – 8-9 лип.

39. Подільський Г. Вже без Митрополита Володимира…:  [Про дитинство на Летичівщині] / Г. Подільський // Поділля. – 2014. – 10 лип. - №28. – с.6.

40. Хай вашу душу, Владико, Ангели в Царство Небесне несуть:  [Жителі Летичівського району сумують за знаним земляком Блаженнійшим Митрополитом Володимиром (Сабоданом)] // Летичів. газ. – 2014. – 11 лип. – с.7.

41. Володимир Сабодан:  [Щоденник] // Країна. – 2014. 10 лип. – с. .30.

42. Борисов В. «У моєму житті не було нічого, крім Церкви і моєї Вітчизни» :  [Життя і благо чинність Блаженнійшого Митрополита Володимира] / В. Борисов // Летичів.газ. – 2014. – 22 серп.

 ІІІ. Освячення храмів на Летичівщині

Блаженнійшим Володимиром

1. Повернення з небуття православної святині: [про освячення відновленого Свято-Михайлівського храму в Летичеві Блаженнійшим Володимиром] // Провінція. - 2009. - 14 трав.

2. Севастьянова Т. Постав із забуття Свято-Михайлівський храм (у Летичеві): [про історію храму та освячення Блаженній-шим Володимиром] / Т.Севастьянова // Летичів.  газ. – 2009. – 22 трав.

3. Віннічук Г. Бути ще одному храму [про закладання каме-ня для нового  храму в Чаплі і опускання капсули Блаженнійшим Володимиром і місцевими керівниками р-ну] / Г.Віннічук // Летичів. газ. – 2004. – 12 серп.

4. Віннічук Г. Освячення Свято-Дмитрівського храму в с.Суслівцях [Блаженнійшим Володимиром] / Г.Віннічук // Летичів. газ. – 2004. – 22 трав.

5. Ксенченко К. Освячення храму у Гречинцях [про освячення храму в с.Гречинці Блаженнійшим Володимиром] / К.Ксенченко // Летичів. газ.  – 2004. – 1 трав.

6. Ксенченко К. Освячення храму в Голоскові: [Фото-репортаж] / К. Ксенченко // Летичів. газ. 2002. – 25 трав. – (Наша духовність).

7. Корженівська А. Освячення храму у Вербці [Блаженній-шим Володимиром] / А. Корженівська // Летичів.  газ. – 2002. – 23 серп.

8. Корженівська А. Освячення новозбудованого Онуфрієв-ського храму Головчинецького Свято-Преображенського жіно-чого монастиря [Блаженнійшим Володимиром] / А. Корженів-ська // Летичів. газ. 2002. – 23 серп.

9. Севастьянова Т. Хай святиться буття твоє, храме!: [про відкриття і освоєння храму в Ялинівці] / Т.Севастьянова// Летичів. газ. – 2001. – 3 жовт.

ІV. Фотоальбоми, фотографії

1. Святині нашої землі: Храми та монастирі [Фотоальбом] / авт. проекту та укладач О.Андрущенко. – К.: Київська Митро-полія, 2006. – 216 с.

2. Предстоятель: до 70-річчя з дня народження Блажен-нійшого Володимира Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви [Фото-альбом] / авт.-упоряд. прот. Віталій Косовський, архім. Іларій (Шишковський).– К.: «Легеартіс». 2004. – 80 с.

3. Митрополит Володимир: Українська Православна Церк-ва… в ній моє життя [Фотоальбом] / авт. Проекту С.Ю.Річ; авт. тексту С.Ф. Речинський, С.І. Герук. – К.: Укр. Православ. Церква, 2001. – 384 с.: іл. – (підписи до іл. парал. англ.)

4. Блаженніший Володимир (Сабодан), Митрополит Київський і всієї України разом із ієрархами церкви та лідером

«Справедливості» І. Чижем під час відкриття храму в с. Ялинів-ка Летичів. р-ну [Фотоархів «Н.С»]// Нар. справедливість. – 2005. - №47. – листоп.

5. Блаженнійший Володимир Митрополит Київський і всія України під час відкриття пам’ятника загиблим воїнам в с. Мар-ківці [Фотографія] // Слободянюк П.Я., Дорош Г.О. Місцеве самоврядування Хмельниччини: нариси місцевих громад  Летичівського району. – Хмельницький,  2003. – С.181.

6. Блаженнійший Володимир Митрополит Київський і всієї України  Володимир,  с. Марківці, 2001 [Фотографія] // Слободянюк П.Я., Дорош Г.О. Місцеве самоврядування Хмельниччини: нариси місцевих громад  Летичівського району. – Хмельницький, 2003. – С.218.

  

Із щоденника Митрополита Володимира: «Свого часу Герцен, перебуваючи в Швейцарії писав: «Я люблю сидіти вечорами на березі озера і спостерігати захід сонця. І не розумію я, чому мене кожного разу, коли я бачу сонце, що заходить, огортає якийсь незрозумілий сум, душа рветься, намагаючись кудись полетіти».

А інакше, власне, мабуть і бути не може.  Це природньо. Адже, усвідомлює це людина чи ні, але душа її, будучи по природі християнською,

носить в собі передчуття життя безкінечного. З тією Божою красою, яка оточує її, душа поривається до своєї вічної Батьківщини, як восени притягують птаха теплі краї…»

«Про силу материнської молитви свідчить безліч прикладів із церковної та світської історії. Кожна мати розумом і серцем уболіває за своїх дітей не лише через органічну єдність із ними, а й через те, що їй дана від Бога благодать молитися і піклуватися про дітей своїх. Жодне материнське зітхання, жодна материнська сльоза не залишаються марними, не побаченими, не почутими небом».

                                     Мама

 

Ані листа, ні телеграми,

Отак, як був, у добрий час

Переступив поріг, і мама

З сльозами сина зустріча.

 

Дивлюсь вологими очима…

Своїм літам втрачаю лік,

Так, наче я малий хлопчина,

А не солідний чоловік.

 

А мати мне свою хустинку,

І квіти, що на ній цвітуть:

«О, як змужнів ти, милий синку,

Й тебе літа не бережуть».

 

І спохопилася: «Голодний,

З дороги, хлопчику, з дощу…

Хвилинку… Я тебе, Володю,

Борщем домашнім пригощу».

 

Всміхалась доленька нечасто,

А тут зустрітись дав нам Бог.

Для кожного велике щастя

                        Побути з матір’ю удвох 

Яблуня

 

Яблуня – усьому саду втіха

Радує людські серця без слів,

То вбранням із пелюсткових віхол,

То під осінь – щедрістю плодів.

Без добра і день прожить не може.

Розгорнувши килим із трави,

Зупинися, - просить, - перехожий,

Не соромся, яблуко зірви.

Дерево, що родить плід пахущий,

І людина – то одна є грань.

Славимось не тим ми, що квітучі,

А плодами праці і діянь.

Write a comment

Comments: 3
  • #1

    rytuał miłosny (Monday, 10 April 2017 23:29)

    rytuał miłosny

  • #2

    Silagra (Friday, 14 July 2017)

    Viagra Jelly

  • #3

    viagra (Sunday, 13 August 2017 04:54)

    дешевые кредиты