КВІТКО ЛЕВ МОЙСЕЙОВИЧ
Квітко Лев Мойсейович, єврейський радянський поет, народився 11 листопада 1890 року в селі Голосків. Голод, холод, безпросвітня нужда були вічними супутниками сім’ї Мойсея Квітко. Батько його, майстер на всі руки, як не старався, не міг забезпечити сім’ю. Страшна в ті часи хвороба – туберкульоз незабаром скосила всіх. В ранньому віці померли брати, сестри, а потім батьки поета. У 8 років Лев залишився круглим сиротою. Виховувала його бабуся. Її доброта і ласка зігрівали його важке дитинство. В десять років вийшов на самостійну дорогу життя. Працював в олійні, шевцем, учнем маляра… Та завжди – заробітки мізерні, життя впроголодь. Через роки про цей період життя він згадує у віршованих «Автобиографическом рассказе». Про дитинство письменника можна також судити із повісті «Лям і Петрик». В заголовку два імені – єврейського і українського хлопчиків – двох друзів. Але важке дитинство не тільки не розлютило його, але і зробило мудрішим, добрішим. Важка доля гнала хлопчину в пошуках шматках хліба по містах і селах України. Зі спогадів його дружини Берти Самойлівни Квітко, йому доводилось часто змінювати місце роботи, тому що не подобався господарям. Його розсіяність сердила їх, він пропускав мимо вух накази, і тому частіше відправляли додому. Вірші, за власним визнанням, Лев Квітко почав складати в пору, коли ще не вмів писати. «Школу я бачив лише здалеку», — писав він в одному із листів. Втім, саме писати Квітко навчився досить пізно, а російську грамоту взагалі освоїв самоучкою, будучи вже майже юнаком. Це не дивно, оскільки, як було сказано Лев був змушений почати працювати дуже рано. Однак під час роботи він завжди наспівував або декламував собі під ніс вірші — звик, за власним визначенням, «думати» віршами. Придумане в дитинстві залишалося в пам’яті, і пізніше «вилилося» на папір, увійшло до першої збірки його віршів для дітей, що з’явилася в 1917 році. «Ліделах» («Пісеньки») називалася ця книга. Найдорожчою і близькою людиною для нього була його бабуся, яка відрізнялася природним розумом, добродушністю і стійкістю характеру, про що свідчить псевдонім «Лев Бабушкін», яким поет підписував свої перші поетичні доробки. Після революції його вірші почали друкувати в газетах і збірниках. В 1918 році вийшла друком поема «Червона буря». Це був перший твір в єврейській літературі про Жовтневу революцію. У 1921 році йому, як і деяким іншим єврейським письменникам (А. Бергельсону, Д. Гофштейну, П. Маркише), Київське видавництво запропонувало виїхати за кордон, до Німеччини, — вчитися, отримати освіту. Це було давньою мрією Квітко, і, звичайно, він погодився.
Так поет опинився в Берліні, куди після першої світової війни перемістився центр ідишського літературного та театрального світу.
Після чотирьох років розлуки сім’я знову возз’єдналася і переїхала в 1926 році до Харкова, де поет працював секретарем редакції єврейського журналу «Ді ройте ВЕЛТ» («Новий світ»). По сусідстві з ними жили Павло Тичина, Олександра Копиленко, Езру Фінінберг. Саме в цей час почалась сердечна дружба з П. Тичиною. У цей період він багато писав: тільки за один 1928 р. випустив 17 книг для дітей.
В тяжкий для нього 1931 рік Квітко змушений йти працювати на Харківський тракторний завод, де був помічником токаря.
В 1936 році сім’я Квітко переїжджає до Москви. Дванадцять років, які він прожив в Москві були для нього плідними. В Москві Квітко зміг втілити у життя свою мрію: отримати в користування ділянку землі, посадити сад, збудувати дачу.
В кінці 20-х — початку 30-х років створені його найкращі твори, не тільки поетичні, але і в прозі, зокрема повість «Лям і Петрик.
До того часу він уже став поетом не тільки улюбленим для малечі, але і широковідомим на теринах Радянського Союзу. На українську мову його твори перекладали поети Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра. На російську в різні роки його перекладали А. Ахматова, С. Маршак, К. Чуковський, Я. Хелемський, М. Свєтлов, Б. Слуцький, С. Михалков, Н. Найдьонова, О. Благініна, Н. Ушаков.
У 1936 році С. Маршак писав К. Чуковському про Л. Квітко: «Добре, якби Ви, Корній Іванович, що-небудь переклали на російську мову (наприклад, «Анну-Ванну …» )». Переклав ж її через якийсь час С. Міхалков, і завдяки йому цей вірш увійшов в хрестоматію всесвітньої дитячої літератури. За свою літературну роботу в 1938 році Лев Квітко був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Справою всього свого життя Лев Квітко вважав роман у віршах «Роки молоді». Над романом він працював 13 років. За декілька днів до початку війни в червні 1941 року він був виданий на єврейській мові. Весь тираж загинув під час війни. Вціліло всього 3 екземпляри.
У діючу армію Квітко не взяли, його викликали в Куйбишев для роботи в Єврейському антифашистському комітеті. Мабуть, це була трагічна випадковість. На відміну від інших учасників, Квітко був далекий від політики. Своїм поетичним словом – зброєю допомагав народові боротися проти гітлерівських загарбників.
Під час війни 1941-1945 роках Лев Квітко написав такі вірші, як «Слово матері», «Анна Гриб», «Слово про Юзика», «Слово про дітей» та інші.
У 1946 році Квітко був обраний головою профкому юнацьких та дитячих письменників.
Тематика творчості Лева Квітко досить різноманітна. Та найбільше написав він віршів для дітей. В них багато добра, мудрості, тепла і любові до малечі, до тварин, до праці. Серед персонажів його творів не тільки євреї, а й українці, болгари, греки, татари. І це не випадково. Дружба народів і уславлення праці — провідні ідеї в творчому доробку поета.
Читачі цікавилися його творами ще в двадцятих роках. З того часу їх перекладено на кілька іноземних та на 36 мов колишнього Радянського Союзу. Павло Тичина переклав 14 віршів нашого земляка.
Доля уберегла поета від підступної хвороби, а захистити від смертельного лиха не змогла. В 1937 — 38 роках, коли почалися масові репресії, в катівні потрапило багато невинних людей. Л. Квітко знав про це, розумів, що провин за ним нема ніяких, але спокійним бути не міг. Горе прийшло пізніше…
20 листопада 1948 р. вийшла Постанова Політбюро ЦК ВКП (б), яка затвердила рішення Ради Міністрів СРСР, згідно з яким МДБ СРСР доручено: » Не зволікаючи, розпустити Єврейський антифашистський комітет, так як цей Комітет є центром антирадянської пропаганди і регулярно поставляє антирадянську інформацію органам іноземної розвідки «Є в цій постанові вказівка: «Поки нікого не заарештовувати». Але до того часу заарештовані вже були. Такою була обстановка напередодні нового, 1949 року.
22 січня Квітко заарештували. З цього дня починається найбільш трагічна частина життя поета, і тривала вона майже 1300 днів…
2 липня 1952 року, за кілька днів до винесення йому вироку, Лев Мойсейович Квітко звернувся у військову колегію Верховного суду СРСР з проханням запросити на суд в якості свідків, які можуть розповісти про нього справжню правду, К.І. Чуковського, К.Ф. Піскунова, П.Г. Тичину, С.В. Михалкова. Суд клопотання відхилив і, звичайно, не довів його до відома друзів Квітко, на підтримку яких він вірив до останньої хвилини.
Вирок відомий. Квітко засуджений до ВМН (вищої міри покарання) — розстрілу. Суд виносить рішення позбавити Квітко всіх отриманих ним раніше урядових нагород. Вирок виконується, але чомусь з порушенням традицій, що існують на Луб’янці: винесений він 18 липня, а приведений у виконання 12 серпня. Це одна з нерозгаданих таємниць цього жахливого фарсу. Рукописи його творів, забрані при арешті, були знищені.
Пізніше Лева Квітко разом з іншими діячами культури посмертно виправдано і реабілітовано. Вийшли в світ кілька великих книг поета і безліч дитячих книжок. У 1976 році у видавництві «Дитяча література» з’явився навіть збірник статей і спогадів про Квітко, що було прийнято робити тільки для визнаних класиків радянської літератури.
«Є люди, які випромінюють світло», — писав про Квітко російський письменник Л. Пантелєєв. Усі, хто знав Льва Мойсейовича, говорили, що від нього віє доброзичливістю і життєлюбністю. Всім, хто зустрічався з ним, здавалося, що він буде жити вічно. «Він неодмінно доживе до ста років, — стверджував К. Чуковський -. .. Було навіть дивно уявити собі, що він може коли-небудь захворіти». Лев Квітко був істинним поетом, і не випадково сказала про нього його друг і перекладач Олена Благініна: «Він живе в чарівному світі чарівних перетворень. Лев Квітко — поет-дитя».
ТУМАН
Ай! Ну, де ж та коровчина?
Туман з яру лине
Через поле темнозелене.
Манько! Йди хутчіш до мене!
А туман – густі хмарини -
Вкрили річку і хатини,
Все вповилось в білий дим,
І я теж вповився з ним.
ОСІНЬ
Одна осінь чекала на мене. –
І вивезла мене із моїх міст.
1.Свою юнацьку спірку не закінчив,
Спати не поклав своїх голубів,
Слова не сказав своїм дівчатам,
Святкового «пригрітого» слова.
Якась осінь чекала на мене -
І повезла мене із моїх міст.
Який біль розгубити свої дні
На чужині!
Я ж соромлюся з зрілими плодами
Мого юнацтва, -
Я висипаю їх, як шкарлупу непотрібну,
На чуже місце,
І боюся –
Холоне, холоне в серці.
Все – таки мені перед очима
Молоде теля на чужому ворожому ярмарку,
Батоги, що свистять, і кістки – пальці
Над телям –
Над голим,теплим телям.
Граюсь я в кімнаті на чужині:
Ось небо маленьке
І непомітний місячно,
Одне деревце. Одне деревце –
Зелене!
Здибало моє серце його,
Повісилось на ньому –
І відпочива на ньому.
2.По небесному возу
Я знаю де стоїть мій дім.
Якраз навпроти коліс задніх
Стоїть моя хатина на землі.
Коло напічного віконця –
Тягнеться дріт,
Коло припічка –
Цеп для собаки.
В напічному віконці
Жахтить сонце – гора.
В маленькій кухоньці
Цикорій вариться.
3.Чудові ранки
Приходили до мене вві сні
І шептали:
«Підростеш,
Нап’єшся цикорію,
То підеш з нами.
Де ми станемо-
Там і ти.
Куди ми підемо –
Туди й ти.
Де ми станемо –
Там і ти.
Де ми порадіємо –
Там і ти.
Куди ми підемо –
Туди й ти.
4. Зараз не можу я
Ранків наздогнати –
Мене одтягує чужина,
А як бува, що я їх стрічаю,
Так чужина їх випиває.
Чужина, як безкрів’я, байдужа,
Як резина, тупе повітря.
ЖУК
А дощ іде разом
І тут, і он тем –
В дворі і на полі –
Де душно житам.
Намокли дерева,
Схилився овес…
Хоч би це людина
Чи вуличний пес!
Одне тільки й видно –
Біда он жуку! –
Його підхопило
Водою в струмку.
Ой глянь – перекинувсь,
Ногами пряде.
Але якось виплив
І став на тверде.
Та тільки тут знову
Краплиною цок! –
Ударило в голову
Й тягне в струмок
Жучок потопає,
Ой горе, біда!
Аж тут пливе тріска ,
І каже: сідай!
Жучок умостився,
Немов на човна.
Пливе собі тріска,
Всі кручі мина…
Струмок аж булькоче,
Сріблом блискотить.
Пливе собі тріска,
Де хата стоїть.
Прибилась до хати,
Та в двері ті стук! –
І враз опинився
ІУ щілинці жук.
Жила ж там сімейка
Промежи людей –
Та тільки й усього,
Що трійко дітей.
Гуртом вони вийшли,
Де травка м’яка,
І зовсім пустили
На волю жука.
Переклад з єврейської
Іліє Мазоре та Павла Тичини.
БАБУСИНІ РУКИ.
Я з бабцею своєю
Дружу давно-давно,
І ми — скажу вам — з нею
В усьому заодно.
Така моя бабуся —
Найкраща у житті.
А руки ж у бабусі —
Ну просто золоті!
Вони що хоч уміють,
Скрізь роблять чудеса.
То місять щось, то шиють.
Подивишся — краса.
Так товсто мажуть пінку.
Так щедро сиплють мак.
Працюють без спочинку,
А пестять ніжно так.
І в хаті, і на дворі
Пороблять все як слід.
То чистять щось в коморі
То варять нам обід.
Як смеркне — тіні дивні
Сплітають на стіні.
Казки такі чарівні
Розказують мені.
А там — нічник засвітять,
Щоб спав міцніш онук.
Мабуть, немає в світі
Таких хороших рук!
СУНИЧКА
Достигла ягідка-суничка,
І просить листячко вона:
«Ну, годі крити моє личко!
Я ж дуже гарна і смачна!»
Листки ховають рум'яненьку.
«Гляди! Хвалитись не пора!
Бо ще хлоп'я ухопить в жменьку
Коли прискочить дітвора!»
Суничка сердиться: «Доволі!
Зсува зеленії щити.
Їй дуже хочеться на волю
З полону тихого втекти.
«Я хочу,—
Каже,—
В рот дитині!
Навіщо
В'януть на стеблині?!»
CП И С О К
використаної літератури
1. Володимирів Борис.Літературними стежками Летичівщини. – Летичів.- НВФ «Синтез».- 2006. – 152 с.
2. Гетьманюк Н. Родом із Голоскова, нові подробиці про поета Льва Квітка.// Колгоспна правда. – 1988. – 2 липня.
3. Мацько В.Друковане слово Поділля. – Хмельницький.- 1998. – 31 с.
4. Мацько В.Літературне Поділля. – Хмельницький.- 1991. – 111 с.
Матеріали підготували: Дмухівська О.І., Борисов В.В.
Комп’ютерне оформлення: Смалюх Я.Г.