Грані любові Миколи Гринчука

Гринчук Микола Мусійович

    Гринчук Микола Мусійович народився 27 вересня 1935 року в селі Свічна Летичівського району.

Здобувши середню освіту в Новокостянтинівській СШ, закінчивши армійську службу вступив на навчання до Вінницького педагогічного інституту ім. М. Коцюбинського, одержав диплом учителя української мови та літератури.

Працював в редакції Летиівської районної газети «Колгоспна правда», редагував Старосинявську газету «Колос», був власним кореспондентом газети «Вінницька правда», працював журналістом у Крижополі.

В журналах почав друкуватися з 1967 року, а з 1972 – у колективних книгах.

Ряд його віршів покладено на музику.

У 1991 році в літературному записі Миколи Гринчука вийшла повість Г. Сліпчука «Батькова слава». Гринчук видав збірник художньо – документальних творів для позакласного  читання «Шлагбауми долі»,а в 1995 році - збірку поезій «Грані любові» та прози «Орли вмирають у польоті»(Розповіді про  ратний подвиг земляків у 1941-1945рр.).

Помер письменник 10 липня 1995 року у м. Крижопіль Вінницької області

 

 

ДОБРОТА.

В голодний рік далекої пори,     

Коли вмирали на вітрах жита,

Нас рятували не шматки скорин.

А доброта.

 

В  жорстокі дні минулої війни,

Звільняючи і села ,і міста,

У перших, лавах де батьки й сини ,

Йшла доброта.

 

Чорнобиль…

Квітень сполохом луна…

Той біль Вкраїни сумом огорта

Тут вижить допоможе лиш вона –

Свята, як правда, людська доброта.

 

Де не засліплять очі гаманці,

Розкішна дача, імпортна машина…

Людино, дорога моя людино

Із смутком недовіри на лиці.

 

Я знаю: ти осилиш час важкий,

Ти зможеш все окрилено пройти,

Лиш не згуби, як гублять мідяки

Ні крихточки Любові й Доброти!

 

ОЙ ,ТИ, БУЖЕ…

 

Ой, ти, Буже, Буже,

Незабутній друже,

За тобою, Буже,

Я сумую дуже.

 

Ти несеш глибокий,

Мої дні і роки

І до сліз байдужий,

Ой ,ти, Буже, Буже…

 

Як впаду у полі,

На дорогах долі,

Як рідня затужить –

Не забудься, Буже:

 

Нахились вербою,

Окропи водою

І воскресну, друже,

Я для тебе ,Буже.

 

ЧАРИ ТРАВНЯ

 

Квіточка - до квіточки –

Сплетемо віночок.

Пісенька - до пісеньки

Підемо в таночок.

 

А вгорі - веселочка

З хмарками –пірїнами,

Наче міст між дітками,

Та між їх країнами.

 

МИШКА ЗУБА ВКРАЛА

 

Доки Галя міцно спала,-

В неї Мишка зуба вкрала,

Засмутились Пес і Кішка,

Налякались ляльки трішки,

Тільки дівчинка сміється:

-  Зуб небавом сам знайдеться.

 

                 КОЛИ МАМА КВОЧКА.

 

Каченята кличуть маму:

-                Йди, поплаваєш із нами…

Ще малі – не розуміють:

Квочка плавати не вміє.

 

        ХТО ТЕБЕ НАЗВАВ СВІЧНОЮ?

 

Хто тебе й коли назвав Свічною

Найрідніший над усе куточку?

Я завжди пишаюся тобою,

Я вклоняюсь кожному горбочку,

 

Бо в дорогу неня виряджала

З-під її заквітчаної вишні.

Дівочка*) сльозою поливала

Віршики-живиночки колишні.

 

Скільки там легенд повіли хвилі,

Надбужанські вечори шовкові!

Там дитинство незабутньо миле,

Роки цвіту першої любові.

 

Там пізнав я радість і наругу,

Маревом землі впивавсь досхочу.-

Вперше там подав я руку другу,

Поміч батьку; матері синочу.

 

Хто тебе й коли назвав Свічною,

Незабутній мій чарівний краю?

Я завжди пишатимусь тобою,

Бо села милішого не знаю.

 

І НАРЕКЛИ ДІВОЧКОЮ...

 

Чи доводилося вам будь-коли побувати у моєму невеличкому селі? Не бували? А жаль. Почули б, як там дзвінко і невгамовно співають жайвори у літній високості.

А чи пили ви іще десь таку холодну чисто- джерельну воду як із нашого прадавнього провалля, що добру серцем Людину зцілює від недуг, а жорстоку покарає?.. Певно, не пили... А отже і легенди про його створення, гадаю, не знаєте.

    Тату, питаєш було довгим зимовим вечером, — а чому провалля за селом Дівочкою нарекли?

     Не чув? То затям... І дітям своїм пере­кажи, розпочинає. І слухаєш оком не моргнеш...То було давно, ще коли наші прапрадіди парубкували... В одного багатія чоловік чесний прислугою був. Працював і днину, і вечорину, і взимку, і влітку, і в будень, і в свято, свого клаптика землі все ніко­ли було ні здобрити, скопати, а чи зорати.

Коли прийшла Великодня ніч, тільки тоді чоловіку чесному випала годинонька вільна. Взяв у багатія плуга і волів, своїй доньці — налигачі в руки, і поки багатій із церкви по­вернеться, нивку-переліг зорати взявся.

Спішив-поспішав, бо пан його про само­вілля чоловікове не знав. Волів своїх той не давав нікому. Та пани у церкві були тільки для годиться. Скоро повернувся. Дізнався про самовілля прислуги своєї, спустив лютих собак, зібрав стрільців та й послав, щоб пока­рати і в кайдани закувати непокірних.

І сталося нечуване. Тріснула земля. Нив­ка волами та людьми провалилася у глибо­ку її западину.

З тих пір й провалля те, що Дівочкою зветься. Небіжниці сльоза й понині звідти ллєть­ся. Холодна й чиста, ніби честь дівоча. А прийдеш, сину, в Великодні ночі, притулиш вухо до провалля, скраю, почуєш: дівчина во­лів там поганяє, а батько стука в плуг й поволеньки співає.

Наслухаєшся отієї легенди, біжиш до Дівочки, бо хочеш і справді почуть ті голоси з провалля глибокого.

Не чуєш...

А струмочок з провалля дзюрчить-виграє, і ловиш у ньому ту мелодію неземну лиш не про діяння кривдників, а про людей серцем прекрасних, котрі приходили сюди по воду літ сто тому, півстоліття та людину дня сьогоднішнього.

 

КВІТКА ЖАЛОБИ

 

Багато-пребагато літ тому жив у нашому селі бідний-пребідний церковний паламар. Знав бідак, коли свято яке, щоб вчасно продзвонити збір на сходку, знав по кому і як «проводжальну» подзвонити, коли розлучався із світом білим його побратим, чи багатій, не знав, однак, як безтямно закохався його єди­ний син у доньку багатія красуню Лілею.

Не хотів багатій поріднитися з паламарем. Не хотів він і знати, як щиро кохає Лілея отого чорночубого парубка. А коли багатій відчув своє безсилля вплинути на оте чисте кохання, розпорядився: скинути парубка із стрімкої скелі в бурхливу тоді річку Вовчицю, саме тоді, коли Лілея знову зустрічатиметься з коханим.

Виконали слуги волю багатія. А Лілею батько зачинив у покоях на довгі місяці з твердою надією — вигнати з її голови нечисту силу того нерівного кохання.

Довго побивалася в батькових диво-хоромах красуня Лілея. А коли минув рік з тих пір, як не стало паламаревого сина і багатій знову дозволив їй ходити на волі, вона підійшла до Вовчиці і жалібно проспівала, пестячи її неспокійні хвилі:

Засни, засни, невтомная,

Хай виспиться коханий мій...

Вовчиця лизнула хвилькою-язиком руку Лілеї і вклала спати своїх невгамовних діточок.

Лілея зітхнула від того раптового спокою. Поцілувала перелякану, покоївку і німою лебідкою кинулась у прозору постіль, в якій досі спочивав її коханий.

Відтоді і понині, як тільки землю заллє літнє сонце, Лілея, розказують, спливає на воду у своєму біло-білому убранні і дивиться на світ широкий мовчазною сумовитою квіткою.

 

МАТЕРИН ДОКІР.

 

Поставила їх фото у рядок —

Ліворуч — Міші, а праворуч — Юлі,

І тішилась, бо покохав синок

Дівча, що вберегло його від кулі.

 

Вже мріялось — закінчиться війна,

Приїдуть вгості Міша і дружина,

А той шпиталь, що лікував їй сина,

Ніколи не забуде і вона.

 

Та знов бої, і знову рани й кров,

І сину одкували всі зозулі,

Він смерті цього разу не зборов,

Не відповів на ніжне серце Юлі.

 

І мати доріка тепер обом,

Бо так пече її нестерпна мука:

— Чому ти, Юлю, із моїм Мишком

Не забажала народити внука?

 

                   ТВОЯ БЕРЕГИНЯ

 

Куди б мене доля світами водила

У серці чаїно Вкраїна квилила:

            Згадай ти, синочку, волошки у житі

            І їх пронеси ти по білому світі,

Бо сині волошки та обрії сині —

То очі твоєї, синок, берегині.

 

Завжди пам'ятай ту вербу довголисту.

Що віти схилила у воду пречисту,

Бо віти вербові в ставку на долині —

То коси твоєї, синок, берегині.

 

Згадай, мій синочку, тополю високу,

Березу весняну, наповнену соком,

Красу в них знайдеш Ти, дитино, і нині,

Оту, що Господь дарував берегині.

 

Ніде не забудь татів рідний поріг,

Ту житню хлібину, духм'яний пиріг.

Іще пам'ятай, що у рідній хатині

Добрішає кожен од слів берегині.

 

Її рушники, ще ніким не забуті,

Ікона свята, що висить на покутті,

Тарасів «Кобзар», що розкрито на скрині

То серце твоєї, синок, берегині

А хто ж та, могутня, що гори долає?

І хто та, сердешна, що нам помагає?

Матуся рідненька і білая хата,

Червона калина, барвінок хрещатий,

Криниця і груша, мов щедра ґаздиня

В єдиному слові злились.

 

                  МОВА РІДНА

 

Я з тобою побрався в далекі дитячі літа,

Я тебе пригубив, наче сонячний келих бальзаму,

Я з тобою виходжу у день трудовий і свята,

Я з тобою несу вічний спомин про край свій і маму.

 

Мово рідна, ти радість моя і жалі,

Мово рідна, ти ніжна душа Чураївни,

Мово рідна, дзвени ти і в місті й селі,

Щоб жила у, віках пісенна моя Україна.

 

Нас з тобою топтали вандали нелегких часів,

Умирали сини, опадали на землю, мов роси,

І не було Вкраїни, не чулось її голосів,

Бо жили на землі непомітні тоді «малороси».

 

Нас не можуть згубить ні Чорнобиля дим, ні бої,

Якщо матір свою не забудуть збайдужілі діти,

Бо на мові її будять тишу співці-солов’ї

І на мові її ген шепочуться ранками квіти.

 

Мово рідна, ти радість моя і жалі,

Мово рідна, ти ніжна душа Чураївни.

Мово рідна, дзвени ти і в місті й селі,

Щоб жила у віках пісенна моя Україна.

 

          ЗЕМЛЯКАМ ЗА МЕЖАМИ

         УКРАЇНИ СУЩИМ

 

Будь здоровий, мій далекий брат

І моя чарівнине-сестричко.

Шлю я вам вітання з-за Карпат

Од в'юнкого дзеркала-потічка.

 

Нас із вами доля розмела

Наче вітер житнюю полову,

Та усім, на щастя, зберегла

Нашу рідну пісню, рідну мову.

 

Хай вони лунають повсякчас

І єднають сім'ї і країни,

Де ще вогник пам'яті не згас,

Що й між ними виростав Тарас —

Син Великий матері-Вкраїни.

 

C П И С О К

використаної літератури

 

1. Гринчук М.Грані любові. – Крижопіль.- 1995. – 41 с.

2. Гринчук М.Орли вмирають у польоті. – Крижопіль.- 1995. – 116 с.

3. Гринчук М.Шлагбауми долі. – Крижопіль.- 1992. – 58 с.

 

Матеріали підготували: Дмухівська О.І., Борисов В.В.

Комп’ютерне оформлення: Смалюх Я.Г.

Оставить комментарий

Комментарии: 3
  • #1

    rytuał miłosny (Вторник, 11 Апрель 2017 02:25)

    rytuał miłosny

  • #2

    Viagra 200mg (Четверг, 13 Июль 2017 20:20)

    Cialis 200mg

  • #3

    sex telefon (Четверг, 10 Август 2017 13:06)

    синтетическая виагра